Спогади Русавської Євдокії Дмитрівни:

- перша школа на селі – церква. В ній служив батюшка, з сім'ї  Ружинів знав грамоту, начав читати і писати. Пізніше, його за це арештували, а дружину Варвару  і шестеро дітей морили голодом. Церкву в часи колективізації комсомольці розгромили, ікони побили.

В сім'ї Тимка Сухопара була організована початкова школа (три класи). Але за навчання треба було платити.

Пархоменко Мотрона Дорофіївна згадує, що у них в сім'ї було восьмеро дітей. Батько не міг вітдати всіх до школи, але вона навчалась.  Батько платив тоді п’ять карбованців на місяць. Якщо не заплатити то до школи не пускали вчитись.

Зі слів Мазур  Ніни Федосіївни, школа була на Єлисаветівці, на дому.

 Сміюхіна Ганна Микитівна розповідає, що на Посьолку жила сім'я Чапи Максима, вони були заможними. За це їх розкуркулили і виселили на Соловки. Залишилася гарна хата, в ній зробили школу, де навчала вчителька Євдокія Федорівна.

В 1929 році на селі почали засновувати три колгоспи.  В цьому ж році почали будувати школу.

Місце, де побудована школа, було призначене для церкви (підтвердження – фундамент першого корпусу, бо саме такої форми каміння завозили для будівництва церков).

Люди села зібрали гроші, купили матеріал, що побудувати церкву. Але пройшла революція, громадянська війна, колективізація і побудували школу.  Будувала ціла бригада. Бригадиром був Глущенко Федір Германович. Матеріалами забезпечував Кравченко Семен Онисимович. Робітники: Добровольський Микита, Русавський Михайло,  Віватенко Яків,  Віватенко  Григорій, Кравченко Антон,  Березовський Дем'ян, Голобородько Антон. Школу збудували за три роки: з 1929 по 1932рр.

В школу навчати дітей було направлено комсомолку (П.І. не  встановлено). Далі серед перших вчителів було названо: вчителя Коптєва, вчительку Євдокію Федорівну.

Першим директором в 1932 році був Ольховський Яків Омельянович, вчителювала Плаката Віра Леонтіївна.

Через три роки навчати дітей приїхала Шевченко Варвара Гнатівна.

У 1939 році став директором Шуліка Віктор Іванович, з ним працювала дружина Лідія Михайлівна.  Під час окупації села,  в роки  Великої Вітчизняної війни, у школі був німецький штаб. Шуліка В.І.  під час війни був підпільником. Німці дізналися про це і розстріляли його.

11 березня  1944 року  село було визволено від німецько – фашистських загарбників. З цього року почало відбудовуватись село і школа. Але тільки з 1946 року  школа почала функціонувати знову.  В цей час директором школи був Німченко Федір Трохимович. В школу пішли всі діти 1929 року народження  по 1938 рік. На той час були два переповнені класи: 1- Ф і 1- Б по 42 учні в кожному.

В 1949 році директором школи став  Луценко Іван Миколайович. У ті роки багато учнів досягли повноліття, хоча і не закінчили повний курс школи, ішли навчатися у фабрично – заводські школи або працювати МТС (машинно – тракторні станції).

Пізніше шкільне життя ставало у своє русло. У 50-х роках дітей було багато. Починаючи з першого класу і закінчуючи сьомим,  було по два класи А і Б. Найменше в класі було 256 учнів, а найбільше – 42.

Директорами школи були: Кушніров Іван Миколайович, Бобер Іван Констянтинович.

Село відроджувалось. Народжувалися діти. І одного корпусу стало мало.

В 1962 – 1968 роках  директором школи був Гарбузенко Василь Пилипович, а головою колгоспу – Черкіс Володимир Михайлович.

Чркіс В.М. зібрав збори колгоспу, на яких  вирішили побудувати другий корпус школи, відкрити десятирічку.  Що і було зроблено.

 У 1967 році був перший випуск 10-го класу. Проіснувала середня школа всього три роки.

Не одне покоління людей вивчилося в нашій школі. Серед випускників нашої школи – люди різних професій,  багато знаменитих та шанованих людей. Вони проживають по всі Україні та за її межами. Основна частина жителів нашого села – випускники нашої школи.

І наступні покоління будуть навчатися в ній розумному, доброму, вічному.