Бібліотечний етюд
 
О  книго, була ти і вчителька, й месниця,
в тобі барви степу і зоряна креш,
ти давнім державам, коронам ровесниця,
від звитків папірусу рід свій ведеш.
 
Наука в тобі нуртувала допитлива,
ти звідала жар фарисейських вогнів,
і, вирвавшись з них з обгорілими титлами,
дісталася ти до малих бурсаків.
 
Твої перші матриці вічними зернами
засіяв подвижник-друкар — Гутенберг,
щоб пам'ять жива у віках не змізерніла,
щоб голос людських поколінь не помер.
 
Йшли книги, як люди, шляхами опальними,
карав їх донос і лихий циркуляр,
їх звали, як грізних борців — нелегальними,
і сяяв зорею між ними «Кобзар».
 
Майбутнє гряде бунтівними питаннями,
пливе перфокарток новітній струмок,
мов птаха тріпоче крильми над читальнями –
то впевнений шелест легких сторінок.
 
І  сходять надії житами озимими,
вчимось милосердя за крок до біди,
бо й досі рахують старанні дозиметри
ті огріхи кисню й важкої води.
 
Щоб світ не запав у війни під копитами,
не ятрився обрій звіздою полин,
з тривогого «Камо грядеші?» запитуєм
і вірим тобі, як землі селянин.

© 2013 Усі права захищені.

cтворити безкоштовний сайтWebnode